Коротко:
 
МЕМОРАНДУМ СПІВРОБІТНИЦТВА

Батьківські збори – після них, напевне, критично переглянете багато чого з того, що знали раніше.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УВАГА!!! Передплата на 2016 рік триває!!!

ЧЕРЕЗ ДВА РОКИ В УКРАЇНІ ЧИТАТИМУТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ СЬОГОДНІ

Пригадується давня рекламна картинка у каталозі преси: малесенький паперовий кораблик відчайдушно долає штормові хвилі. Алегорію усі зрозуміли – журнал «Барвінок» опиратиметься силі стихій – диктату ринку, який вихлюпує потоки всякого чтива, байдуже якого, аби лиш давало зиск.
На той час така позиція видавалася надто зухвалою і… малореальною. Багатьом не вірилося, що зі своїм відомим брендом редакція не спокуситься легкими грішми і не почне тиражувати різну дитячу «попсу», популярний, але непотріб. Та чимало було таких, котрі сподівалися, що «Барвінок» знайде власний шлях, гідний свого минулого. Як не як, журнал залишив приємний спомин у пам’яті мільйонів людей і помітний слід, зокрема, в дитячій літературі.
Ніде правди діти, «Барвінок» і справді здивував. Тим, що не розчинився у бурхливому потоці дитячої періодики і змусив говорити про себе як про такий, що в епоху Інтернету здатен захопити дитину читанням. А ще – бути навдивовижу «припасованим» до щоденних учительських потреб і водночас помітним у літературному процесі. Через те «Барвінок» ніколи не випадав з поля зору професійного середовища . Позаторік, скажімо, у № 10 авторитетного педагогічного часопису учителька з Волині Вікторія Палій аргументовано переконувала, що «Барвінок» з його «винахідливими комбінаціями» конче потрібен нинішній школі. А студентка з Вінниці захистила дипломну роботу на тему: «Барвінок» як феномен української дитячої періодики».


У січні «Барвінку» – 88 років. З кількох тисяч усієї української періодики за віком таких, як він, не набереться й десятка. Чим не привід для короткої розмови з його головним редактором у редакції одного з інформаційних агентств наприкінці листопада. Та неочікувано з’явився ще один. Усі пам’ятають, як місяць тому «Барвінок» нагадав про себе не те що в незвичний, а й навіть радикальний спосіб – його назва з картинками потрапила в топ новини чи не всіх телеканалів і протрималася у них дуже довго. Це підхопили радіо, газети і, звісно, значний сегмент Інтернету. Всі звернули увагу на те, що під час обшуку в Бібліотеці української літератури (БУЛ) у Москві серед вилучених видань були і примірники «Барвінку». Кремлю примарилося, що обкладинка з дитячим малюнком, де зображені наші воїни з прапором на бойовій машині, підриває самі основи Росії.


Отже, перше запитання «ІА» до головного редактора В.Й. Вороновича:
«ІА»: Ще ніколи жодне з дитячих видань не опинялося у фокусі такої сконцентрованої уваги. Це – випадковість?
В.Й.Воронович: Так, можна сказати, журнал став героєм мимоволі. Але в цій історії усе закономірно. Обшук у БУЛ мусив статися, її давно хочуть закрити, а те, що привід сміхотворний – на це ніхто не зважатиме. Не випадково й те, що у них знайшли «Барвінок», адже будь-яка бібліотека, коли має гроші на передплату періодики, у її списку він буде першим. А тим паче для БУЛ, яка за своєю природою має збирати все, що відображає українську сутність. І, звісно, ніяких випадковостей у темі обкладинки № 10, адже у жовтні ми відзначали День захисника України. У цьому номері є ще кілька художніх оповідань про АТО, розповіді наших читачів про їх знайомих реальних героїв. Війна на Донбасі – це частина українського буття, без відображення якого «Барвінок» не був би «Барвінком».
І нарешті, така бурхлива реакція ЗМІ на подію у БУЛ також очікувана. Факт обшуку як елемент інформаційної війни не міг залишитися поза увагою. Але додало пікантності цій події, «присмачило» її саме вилучення примірників «Барвінку». Всі уже звикли до різних шизофренічних нісенітниць на кшталт розіп’ятого хлопчика в Слов’янську чи розпорядження влади українським школярам знищувати снігурів, бо вони мігрують з російських північних широт до України, про що на повному серйозі повідомили всі московські телеканали. А тут ще одна новина. Соцмережі дружно відгукнулися на неї сарказмом, фотожабами, хто на що спромігся.


«ІА»: Здається, щось схоже уже було в історії «Барвінку».
В.Й. Воронович: Так, колись ми вже ставали героєм головної новинної програми «Время», тоді ще центрального на весь СНД телеканалу. Ведучий ні з того ні з сього напав на «Барвінок» за те, що той посмів надрукувати казку С.Васильченка «Ось та Ась», яка начебто розпалює ворожнечу між «братніми» народами. Учителі її знають, вона цілком миролюбна. Увійшовши в раж, ведучий гнівно сипав цитатами, тицяв на екрані журнальними сторінками, аж поки не зірвався на неприховану лють від кінцівки. До речі, прізвище цього ведучого також Кисельов.
Тоді ще не було Інтернету, кілька днів до редакції навперебій телефонували, всі поглузували над запопадливістю московського телеведучого й забули. А шкода…
Це вже тепер, коли маски з кремлівських лицедіїв зірвано, світ знає справжню ціну такому «братерству». Тому Інтернет вибухнув гнівом на подію у БУЛ.


«ІА»: Так чи інакше, це дуже широкий розголос. Чи можна сподіватися, що він якось посприяє журналу?
В.Й.Воронович: Хоч багато людей і казали нам, яка це прекрасна реклама, в соцмережах говорили, що дітям неодмінно слід читати «Барвінок», знаю випадок, коли на Інтернет-аукціоні примірник № 10 продали за 300 грн., і таке інше, будувати на цьому якісь надії остерігаюсь. Так, скажімо, вчителю це дає ще один аргумент, щоб переконати батьків у передплаті журналу бодай у складчину на групу чи клас, як багато і роблять. Хтось уперше подарує його своєму школярикові під Новий рік чи Різдво. Та знаю й інше. Наша українська свідомість дивовижна. Ми готові за кожної нагоди кричати «Ганьба!», демонструємо вишиванки, співаємо гімн, вибухаємо праведним гнівом на Москву, що забороняє «Барвінок», як у нашому випадку, але в нашій патріотичній голові це не пов’язується з подальшою дією. Спалахуємо як сірник і…забуваємо.


«ІА»: Багато людей, які почули про «Барвінок» через подію у БУЛ, подумають, що він зосереджений лише на героїко-патріотичному вихованні. Ми знаємо, що це не так. І все ж, що для журналу найголовніше: розвиток інтелекту дитини чи її почуттів? І те й інше у вас доволі виразне. Чи, може, родинні цінності, безпека і здоров’я? Увага до українського світу, мови? А ще у журналі прекрасно виходить із першодруком нових художніх творів, які потім стають популярними…
В.Й.Воронович: Найголовніше все назване. Але не окремо, а разом. Бо лише так воно дає дитині насолоду, а з нею і відчуття того, що це важливо для неї, веде її вперед.


«ІА»: До 90-річчя журналу зовсім недалечко. Яким він уявляється через два роки?
В.Й.Воронович: Через два роки в Україні читатимуть більше, ніж зараз. Це загальна експертна оцінка. Бо читання було і залишиться найефективнішим способом саморозвитку людини. Це чинник прогресу. Саме тому в Європі щороку видають 8–10 книг на душу населення, а у нас – заледве одну. Україна рухатиметься у цьому напрямі.
Путін заборонив «Барвінок» у Росії, але йому доведеться заборонити ще й Інтернет. Бо електронну версію журналу у них уже читають. Як і майже у всіх європейських країнах, Північній Америці, Австралії, навіть у Сінгапурі. Наступного року її побачать у своїх комп’ютерах, планшетах та смартфонах і в Україні.
Удосконалюватимемо модель видання. Вона включає засадничі для дитячого світогляду речі, але дещо слід змінити. Зокрема те, що пов’язане з безпекою і здоров’ям дітей. Уже почали і говоритимемо ще сильніше навколо того, що Захід нині називає інформаційною гігієною. Одне слово, новинок буде багато, саме таких, які працюватимуть на читабельність «Барвінку» і його корисність. Ми віримо у його майбутнє.

УВАГА!!! Архів за 2012 рік оновлено!!!

УКРАЇНСЬКІЙ ДИТИНІ – ЧИТАННЯ ХХІ СТОЛІТТЯ

Широко розплющеними очима ця дитина вдивляється у світ — такий таємничий і безмежно цікавий. Що чекає її у ньому? Вона ще не підозрює, що нині він зміню-ється у десятки разів швидше, ніж у дитинстві її батьків. Уже за кілька років замість усіх шкільних підручників користуватиметься одним — електронним. У старших класах спілкуватиметься з учителем переважно через Інтернет, звідки черпатиме нові знання, а її студентський комп'ютер буде у сотні разів потужнішим від нинішніх. Зараз вона старанно готує уроки, не знаючи того, що щось із вивченого ніколи їй не знадобиться, обов'язкові для прочитання казка, вірш, твір уже не відповідають потребам її не те що завтрашнього, а й сьогоднішнього дня. Хоча інтуїтивно, але здогадується, що її світ буде разюче відмінним від того, в якому живе нині.

Ця дитина — ваша донечка, синок чи учень. А наш — читач. І не в чиїсь, а саме у її двері нетерпляче стукає революція у навчанні. Бо за кілька років миттєвий доступ до знань через Інтернет стане доступний учням із найвіддаленішого села. Так само, як і найсучасніші освітні технології з використанням розбудженого потенціалу мозку. Це зрівняє шанси всіх і поставить перед вибором: або навчитися швидко засвоювати нове, пристосуватися й  отримати життєву перспективу, або ж приректи себе на безробіття, злидні, безвихідь.

Хтось поставиться до цих тверджень із недовірою. Але якби  скептики мали змогу уявити хоча б  частку найближчих змін, вони почали б гарячково ревізувати все, що знали досі: чого і як навчають їхніх дітей, чим вони насправді захоплюються, що вміють, як розуміють безпеку свого здоров'я і життя. І дійшли б несподіваних і не завжди  втішних висновків. Найперше те, що існує колосальна прогалина, пов'язана із читанням як одним із найважливіших елементів розвитку дитини. А також те, що значна частина  того, чим заполонений нині ринок дитячої книжки та періодики, — це невибагливе, некомпетентне чтиво, яке засмічує голови "вчорашніми" знаннями і нерозумінням життя.

Для себе ми зробили найголовніший висновок: Україна гостро потребує руху вже не просто за дитяче читання, а читання активне,  якісне, корисне. Таке, яке пропонує чіткі орієнтири ХХІ століття, цінності нового світу.

Ми — це ініціативна група, яка  гуртується навколо "Барвінку", письменники, журналісти, науковці. Серед нас — автори шкільних під-ручників нового покоління, які ведуть у журналі власні рубрики, розробники  освіт-ніх програм, педагоги-експериментатори, експерти міжнародних організацій. Всі ми фахово займаємося дитячим читанням,  знаємо його стан у різних країнах і переконані в необхідності нагальних змін.

Ми запропонували редакції розвинути те, що вона розпочала в останні роки, реалізувати нові проекти, які дадуть змогу повністю підпорядкувати журнал ключовій проблемі  сучасної освіти — навчити дитину вчитися.

Розроблені спеціалістами з розвитку інтелекту, науковцями  нові ігри, дослідницькі мандрівки, завдання викличуть у дитини захват можливістю самопізнання, саморозвитку, розкриття своїх прихованих обдарувань. Ми скажемо їй: опановуй, оволодівай, не бійся, пробуй себе, запитуй нас! Упевнені, що її відповіді змусять батьків і вчителів відкрити у неї багато такого, чого вони не знали.

Визначено головні цілі, досягненню яких буде підпорядковано все, у тому числі й художні твори. Розповідаючи вашій дитині, чого досягають у світі її ровесники, які дивовижні властивості має її мозок і як його "пробудити", ми запалимо в неї вогник мрії. Не ілюзії, а саме мрії, віри в те, що вона здатна на більше. І тоді ви самі з подивом відзначатимете дивовижні зміни у її житті.

Ці зміни будуть реальними, якщо ви приєднаєтеся до цього Меморандуму. Адже це Меморандум про співробітництво. Відтепер ми мусимо спілкуватися і з вами — через спеціальні сторінки з анкетами для батьків і нестандартними порадами, контрольними та експертними групами читачів, які оцінюватимуть матеріали ще до їх публікації.

Ініціативна група Меморандуму

     
   
Остап ПРУДНИК©2011