Дівчинка:
 
ЦЕ ТВОЯ УКРАЇНА!
«Це твоя Україна». Ми живемо на її землі, ми – українці. Давай разом будемо дізнаватися більше про нашу спільну Вітчизну, берегти найцінніше – «Наш скарб – рідна мова».  

Оксана ДАНИЛЕВСЬКА

З-поміж історичних пам'яток землі нашої є такі, вік яких сягає тисячі років. У кожної з них — своя дивовижна доля. Найбільше вражають старовинні ікони та книги, які збереглися до наших днів. Адже їх виготовляли з недовговічного матеріалу, вони гинули в пожежах, під час війн, псувалися від зайвої вологи чи занадто яскравого світла.
У 2000 році у Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку з'явився новий експонат —
чудотворна ікона Божої Матері, створена наприкінці ХІ століття. Унікальну пам'ятку називають Холмською іконою Богородиці, бо її доля пов'язана з містом Холмом, заснованим князем Данилом Галицьким. Це найдавніша і найдосконаліша за художнім рівнем ікона не лише в Україні, а й у Європі. Звісно, вона дуже пошкоджена. І щоб відновити її, знадобиться багато часу й зусиль реставраторів.

Словничок

реставратор — фахівець, який відновлює у первісному вигляді твори мистецтва;
настоятель — старший священик у храмі;
ординці — військо монгольського хана;
оговтавшись — повернувшись до нормального
стану.

МАЙСТЕР-КЛАС ВІД СМУРФИКІВ
Одягни чарівний браслет – і за 21 день станеш новою людиною.

Деталі шукай у друкованій версії журналу.


ЧУДОТВОРНА ІКОНА

Холмська Ікона Богородиці

Марійка поверталася зі школи сама, бо її найкраща подружкаХристинка знову занедужала.Біля будинку дівчинку, як завше, зустрічав рудохвостий кіт Мурчик. У цьому затишному куточку древнього Луцька він почувався справж-нім господарем.
— Добридень, пані Надіє, — привіталася Марійка з сусідкою.
— Доброго здоров'я. Щось ти сьогодні сумна, чи не сталося чогось? — стурбовано запитала пані Надія.
Пані Надію, літню сусідку, Марійка вважала своїм другом. Скажете, такого не буває? А ви розпитайте знайомих дівчаток і переконаєтеся, що багато з них по-справжньому дружать з дорослими. Дівчинці було цікаво з нею, бо пані Надія багато бачила на своєму віку, багато знала та й оповідачкою була неабиякою.
— Занедужала Христинка, — почала Марійка. — Два дні походила до школи — і знову температура. А мені без неї так самотньо…
— Ходімо до мене, — запропонувала пані Надія. — Пригощу тебе чаєм.
Помешкання пані Надії було дуже затишним, і Марійка почувалася тут як удома.
— Сьогодні питимемо липовий чай з медом. Скуштуй, — лагідно мовила господиня. — А я розповім тобі дуже давню історію.
Було це майже чотириста літ тому. В одній родині тяжко занедужала дівчинка. Чого тільки не робили — нічого не допомагало. Мати вже всі сльози виплакала, побиваючись. Однієї ночі явилась їй уві сні світлосяйна Богородиця, яка випромінювала незвичайне тепло. Вражена жінка вранці подалася до най-
ближчого міста Холм, щоб помолитись у соборі. Коли увійшла до собору й зупинилась перед іконою Божої Матері, зрозуміла, що саме її бачила уві сні. Жінка щиро молилася, благала у Богородиці зцілення дочки. Додому поверталася, сповнена сил і надії, що зможе поставити донечку на ноги. Невдовзі дівчинка одужала.
— А ікона? — спитала Марійка. — Вона збереглася?
— О, ця ікона — найдавніша на нашій землі. Їй майже тисячу років. Багато лихоліть пережила, але вціліла. І завтра її виставлять у нашому краєзнавчому музеї.
— А як потрапила вона з польського міста Холма до нашого Луцька?
— Місто Холм збудував галицько-волинський князь Данило Галицький, — продовжувала пані Надія. — Він опікувався спорудженням храмів, дбав про створення книг. Учені-дослідники припускають, що на його прохання ікону Богородиці привезли для найбільшого собору в Холмі із столиці Візантії — міста Константинополя. Згодом Холмом заволоділи польські князі. Плинув час. На початку двадцятого століття ікона потрапила до Києва, а під час Другої світової війни повернулася до Холма. По війні її привіз до Луцька останній настоятель Холмського собору отець Гавриїл Коробчук. До осені 2000 року ікона зберігалася в його родині. І ось тепер її зможуть побачити багато людей.
— Мабуть, ця давня ікона і справді здатна творити дива, — розмірковувала Марійка.
— Її називають чудотворною, — сказала пані Надія. — У сімнадцятому столітті про чудодійні властивості Холмської ікони Богородиці було написано книгу. А одна з легенд розповідає, як вона врятувала Холм від завойовників. Військо монголів взяло місто в облогу. Коли надії на порятунок уже не було, дві доньки князя винесли ікону на оборонні вали. І сталося диво: ординці побачили, як місто піднялося на високій горі аж до неба. Вони заціпеніли, а оговтавшись, зрозуміли, що не взяти їм його, і повернули назад. Ця подія і досі живе у прислів'ї: "Холмок-городок під небеса висок".
Непомітно збіг час. Марійка подякувала господині за частування й цікаву розповідь і стала збиратися додому.
…Наступного дня після уроків дів-чинка пішла до краєзнавчого музею. Вона стояла перед Холмською іконою Богородиці й стиха просила, щоб Христинка швидше одужала. А потім побігла до подружки, аби розповісти їй усе, про що дізналася від пані Надії.

 
Маруся Богуславка
 

Оксана ДАНИЛЕВСЬКА

Нелегкі часи були в Україні. Одна за одною сунули з півдня чорні хмари — то спустошували українські землі турки й татари. Вони вбивали старих і немовлят; гинули й ті, хто зі зброєю в руках захищав рідну землю.
Приходило з цими хмарами до багатьох хлопців і дівчат горе, гірше від смерті. Адже брали нападники в українських землях багатий ясир — полонених.
Різною була подальша доля бранців. З маленьких хлопчиків виховували яничарів — жорстоких і невблаганних воїнів, які, не знаючи свого роду, не пам'ятаючи материнської ласки і рідної мови, здавалося, не мали серця.
Дужі козаки потрапляли невільниками на турецькі військові кораблі — галери, де все життя були прикуті до важких весел.
Дівчата, як зірвані квіти, безіменними полонянками в'яли та сохли в гаремах, клянучи ту хвилину, коли з'явилися на світ.
І не пісня котилася Дніпровими берегами, а тяжке зітхання змученої землі.
…Одного недільного ранку сонце перемогло ворожі чорні хмари й бризнуло сліпучим промінням, сповіщаючи радісну новину: Великдень в Україні! Та сумними були сотні бранців, що поневірялися в далекій чужині. Від гіркого щему стислося не одне серце: згадали, бідолахи, серпанкові світанки в рідній землі, піймали очима світлий промінець і тужливим поглядом провели його у небо.
Аж ось на тюремній брамі побачили вони жіночу постать. Вона квапливо наближалася до бранців.
— Браття мої, невільники! — заговорила жінка.
Гнітюча тиша запала у в'язниці: давно не чули бранці рідного слова.
— Нині в Україні Великдень, — продовжувала вона. — Несе він надію і віру навіть тим, хто зневірився. Хочу, щоб подарував він вам волю.
З цими словами жінка заходилася швидко відмикати залізну браму.
— Хто ти? Нащо чиниш так, собі на загибель? — запитували визволені бранці.
— Звати мене Маруся Богуславка, — розповідала вона. — Багато літ я в неволі. Потурчилася вже, побусурманилася, стала дружиною турецького пана, та не забула рідної землі. Довго я чекала слушного часу, щоб прислужитися неньці Україні. Тож летіть, брати мої, соколами в Україну, та не минайте міста Богуслава, вклоніться моїм батьку й матері.
Полетіли соколами в рідну землю визволені бранці. Усім, кого зустрічали, розповідали про мужню і сміливу Марусю з Богуслава. З цих розповідей народилася дума:

То на святий празник,
Роковий день Великдень,
Став пан турецький
До мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати…

Протягом століть співали її кобзарі на пошану всіх жінок-бранок, які, перебуваючи в неволі й не маючи надії колись повернутися додому, молились і, як могли, дбали про визволення

бідних невольників
з тяжкої неволі,
з віри бусурманської,
на ясні зорі,
на тихі води,
у край веселий,
у мир хрещений!

Художник О. БАСС

     
   
Остап ПРУДНИК©2011